Весільні вбрання та традиції молодят Бірмінгема у 20 столітті

Жителі Великобританії мають цілий список весільних традицій, багато з яких дотримуються ще з 20 століття. У наш час наречені самі вирішують, якою буде їхня весільна церемонія і чи буде вона взагалі. Але раніше до дотримання традицій та звичаїв ставилися серйозніше. У кожному регіоні Великобританії є весільні традиції. Пропонуємо познайомитися зі звичаями, які були популярні у Бірмінгемі у 20 столітті та дізнатися, які вбрання обирали молодята для урочистої події. Далі на birminghamka.

Вбрання нареченої

У 20 столітті весільна мода, якої дотримувалися жителі Бірмінгема, зазнала кардинальних змін. У 1920-х і 1930-х роках наречені поділилися на дві категорії: ті, хто дотримувався класичного образу, і ті, хто наважувався одягатися сміливо.

У цей час дизайнери пропонували нетипові сукні, які ще у 19 столітті вважали б недоречними. Бірмінгемські дівчата з задоволенням слідували віянню моди. До цього оголені щиколотки у нареченої вважалися ознакою поганого тону. Але на початку 20 століття з’являлося все більше весільних суконь з піднятими подолами. Також вони відрізнялися заниженою талією. Що стосується головного убору, то у 1920-х роках у тренді був капелюшок-клош. Бірмінгемки використовували його для створення весільного образу і така шапочка-вуаль була доповненням до фати чи її альтернативи.

Ті ж, хто віддавав перевагу класичному образу, обирали традиційні довгі сукні без яскравих акцентів. Але в першій половині 20 століття характерною особливістю такого вбрання був довгий шлейф. Бірмінгемки обирали ці сукні за їхню елегантність і естетичність.

Як змінилися вбрання наречених у другій половині 20 століття?

У військовий та післявоєнний час бірмінгемки часто шили собі весільні сукні самостійно. Про моду довелося на якийсь час забути. Дівчата використовували доступні тканини. Також вони часто перешивали під себе старі сукні, що дісталися їм у спадок, і ділилися речами одна з одною. У цей час у Бірмінгемі стали популярними прокати весільних суконь.

Весільна мода знову почала змінюватися у 1960-х роках, коли бірмінгемки наслідували світову тенденцію і носили мініспідниці. Багато хто на весільну церемонію вибирав такі сукні, які б демонстрували переваги фігури та оголювали ноги. Сміливі дівчата віддавали перевагу сукням довжини міні. Часто у них був шлейф, який відстібався після вінчання у церкві.

У 1980-і та 1990-і роки в моду повернулися пишні весільні сукні. Швидше за все це пов’язано з весільним образом принцеси Діани. Її сукня була неймовірно пишною, мала великі рукави та довгий шлейф.

Наприкінці 20 століття поняття “весільної моди” почало зживати себе. Наречені почали одягатися так, як їм подобається, і така тенденція до різноманітності збереглася до нашого часу.

Популярні звичаї

Жителі Бірмінгема у 20 столітті дотримувалися цілого ряду традицій, пов’язаних із весільною церемонією та підготовкою до неї. І хоча сучасні молодята не вважають себе зобов’язаними беззаперечно їх дотримуватися, зазвичай вони дотримуються хоча б кількох з цих традицій. Наприклад, з 20 століття до нас дійшли такі весільні звичаї:

• Проведення парубоцького вечора та дівич-вечора. Термін “дівич-вечір” з’явився у 1881 році, а перші його згадки були в британській пресі. Він означав вечерю, яку організувала королева Вікторія для своєї дочки з подругами. У 20 столітті жителі Бірмінгема слідували традиції організовувати дівич-вечір і парубоцький вечір напередодні свого весілля.
• Передача нареченої нареченому. У Бірмінгемі першій половині 20 століття культивувалися сімейні цінності. Хлопці розуміли, що їм важливо сподобатися батькам нареченої та намагалися справити на них гарне враження. Якщо це вдавалося, то батько дівчини сам передавав її майбутньому чоловіку. Причому за батьком залишалося право скасувати заручини, якщо кандидат у чоловіки вважався недостойним. У наш час цієї традиції дотримуються лише бірмінгемці консервативних поглядів.
• Фата та вуаль. У 20 столітті деякі наречені у Бірмінгемі вирішували відмовитися від фати. Але вуаль все ж таки залишалася обов’язковим елементом образу дівчини. Швидше за все, це було з давніми віруваннями у тому, що фата і вуаль захищають наречену від злих духів, ховаючи від них її обличчя. У наш час фата та вуаль сприймаються просто як весільні атрибути, причому не обов’язкові.

“Старе, нове, запозичене, синє”

Особливо цікавою є традиція, що міцно утвердилася серед молодят Бірмінгема та деяких інших регіонів Великобританії у 20 столітті. Рідні та близькі молодят напередодні весілля підносять їм подарунки. Такий знак уваги нагадує хлопцю та дівчині про те, що їх люблять і що близькі радіють їхньому щастю. Нареченому та нареченій дарують:

• “Щось старе”. Часто батьки дарують молодим ювелірні прикраси та інші сімейні реліквії. Зазвичай подарунок, поданий як “щось старе” несе матеріальну цінність.
• “Щось нове”. Під цю категорію потрапляють будь-які презенти, куплені спеціально для нареченої та нареченого. Часто пара наперед просить родичів чи друзів подарувати конкретну річ.
• “Щось запозичене”. Над подарунком цієї категорії доводиться думати найдовше. Завдання родичів і друзів – подарувати парі щось зі своїх речей, чим новоспечена сім’я буде користуватися після весілля.
• “Щось синє”. Синій колір є символом чистоти. Для подарунка синього кольору часто використовують тканини або елементи одягу.

Традиція “Старе, нове, запозичене, синє” залишилася популярною у Бірмінгемі до наших днів. А подарунки чотирьох категорій часто дарують під час дівич-вечора і парубоцького вечора.