19 століття було справді цікавим відрізком часу. Не лише технічні, а й географічні відкриття були чудовими. Люди тільки вчилися пізнавати світ. І серед таких безстрашних та допитливих була одна бірмінгемка. Більше на сайті birminghamka.
Материнське виховання
Луїза Енн Твамл народилася в Бірмінгемі в 1812 році. Дівоче прізвище матері було Мередіт. Дівчинка була на домашньому вихованні. Мати навчила її азів писемності, читання, наук. У двадцять три роки вона вже випустила свою першу збірку поезій. Книга отримала переважно позитивні відгуки. Це спонукало дівчину писати далі. І через рік, 1936 року, вийшла друга збірка віршів, а 1839 року — третя. Тематика віршів була простою — природа та світ навколо. Луїза любила англійські красоти та природні надбання. Саме їх оспівувала у своїх віршах.
Все дитинство та юність Луїзи пройшло в Бірмінгемі. Навіть весільна церемонія відбулася в Олд-Еджбастоні в Бірмінгемі. Чоловіком поетеси став її кузен Чарльз Мередіт. Її чоловік був досить відомим політиком та скотарем. Саме його робота і завела юну місис Мередіт до Австралії. Разом із чоловіком та батьками вони емігрували на Землю Ван-Дімена. У 21 столітті це Тасманія, тоді це була частина британських колоній.
Нове місце
На узбережжях Тасманії сім’я Луїзи займалася випасом худоби, китобійним промислом. Чарльз погодився стати першим поселенцем у районі Канберри, у тодішньому Новому Південному Уельсі. Це був неймовірний досвід для молодої письменниці.
В Хоумбуше подружжя прожило близько року. Але саме там народився їхній первісток. Біля берегів Тасманії Чарльз володів батьківським маєтком. 1844 року в тому будинку у них народився другий син.
Англія намагалася розвивати свої колонії, але через географічну віддаленість іноді це було складно. Так, Новий Південний Уельс у середині 19 століття зіткнувся з тяжким економічним станом. Чоловік Луїзи був призначений поліціянтом та суддею в Порт-Сорелла.
Досвід проживання в Австралії Луїза описала у двох книгах. Книги перевидавали двічі. “Мій дім Тасманія” в Америці перевидали з іншою назвою – “Дев’ять років в Австралії”. Його випустили у 1852 році.
Крім написання книг та віршів, вона займалася ще й ілюстраціями. 1860 року Луїза випустила книгу, яка містила яскраві пластини. Для їхнього друку використовували тодішнє нововведення — хромолітографію. Усі ілюстрації вона малювала самотужки.
Після довгої відсутності Мередіт повернулася на батьківщину лише у 1891 році. І тільки для того, щоб особисто керувати публікацією нових ілюстрацій. Після того у її житті розпочався складний період. Австралійські колонії остаточно збанкрутували, великий місцевий банк “лопнув” разом із заощадженнями родини Мередіт. Але Луїза продовжувала писати та творити. Останній рік життя вона була сліпою на одне око і практично не могла ходити. Ішіас істотно ускладнив її останні дні. Луїза Енн Мередіт поховали на Генеральному кладовищі Мельбурна в Карлтон-Норт, Вікторія.
Світлина та політика
Крім письменства, Мередіт брала велику участь у політичному житті Тасманії. Її чоловік був у складі Законодавчої ради Тасманії. Сама ж Луїза була однією з перших учасниць Товариства із запобігання жорстокого поводження з тваринами. Вона намагалася донести до влади важливість збереження дикої природи та місцевої фауни.
Крім того, Мередіт мала невеликий досвід у журналістиці — писала статті до місцевої преси. Але своїм ім’ям вона їх не підписувала. Визнання для неї було не важливим. За заслуги перед Тасманією вона отримала пенсію в 100 фунтів стерлінгів на рік.
Деякі історики також вважають її першим фотографом в історії Австралії. Луїза була другом Джона Уотта Бітті у 1880-х роках. У своїх щоденниках він описував, що саме Мередіт допомагала йому з фотографіями та була освітлювачем його діяльності. Перші фото Мередіт датуються ще 50 роками 19 століття. Тоді вона вперше завітала до Вікторії.
На жаль, самих фото не збереглося. Жодного. Окрім записів про них.