Жінкам у Бірмінгемі доводилося непросто. Незважаючи на те, що в місті було багато роботи для жінок — кухарки, кравчині, покоївки у приватних будинках, не всі дівчата могли знайти своє місце. Багато хто йшов працювати до будинків розпусти. Це була не захищена частина жіночого населення Бірмінгема. І для їхнього захисту була створена Бірмінгемська жіноча асоціація з догляду за дівчатами, які не мають друзів. Більше на сайті birminghamka.
В оточенні чоловіків
Головними «противниками» жінок на той час були чоловіки. На всіх посадах та в усіх інстанціях, з якими мали справу дівчата легкої поведінки, були чоловіки: лікарні, церква, поліція. І вони просто не могли розуміти та побачити проблеми жінок.
Бірмінгемську жіночу асоціацію заснували у 1883 році на базі англіканської церкви Елліс Хопкінс. На початку метою асоціації був аж ніяк не захист жінок. Точніше не захист від чоловіків, а від їхнього способу життя. Свої цілі вони виділяли чітко: запобігання деградації та проституції, пропаганда цнотливості та чистоти. Для цього створювалися так звані профілактичні будинки. І вони не мали нічого спільного із захистом прав. Церква споконвіку намагалася приборкати жіночу сексуальність, змусити всіх дотримуватися морально-етичних правил середнього класу.
Якщо дивитися на ситуацію не з морального боку, а медичного, то, так, проституція була небезпечною. У Вікторіанській Англії проституція була головним шляхом поширення венеричних захворювань. Адже всі хвороби з борделів перекочували у благополучні та заможні будинки. Але, знову ж таки, претензії були лише до жінок, а не до чоловіків, які зверталися до повій. У Бірмінгемі був цілий квартал «червоних ліхтарів» Болсолл-Хіт, з яким сусіди боролися довгий час.
Такий стан речей служив підтвердженням того, що з проституцією боролися не заради жінок, а лише з моральною вигодою для зразкових сімей християнського суспільства. Становище жінок-повій, причини такого вибору, їхній захист — нікого не хвилював.
Навпаки, таких жінок вважали «занепалими» та пропащими. Засуджувалася навіть проста обізнаність жінки у сексуальності, незалежно від того, займалася вона проституцією чи ні. Маленьких дівчаток, які зазнавали у дитинстві сексуального насильства, зараховували до такого ж типу. Їх віддавали до «жіночих в’язниць» або «будинків Магдалини». І там намагалися перевиховати. Церква мала великий вплив на суспільний устрій. І саме церква диктувала правила і навіяла усім осуд всього, що було пов’язано з сексом. І лише Жіноча асоціація намагалася запобігти проституції. Вони брали опіку над дівчатами, у яких шанси потрапити до борделів були вищими, ніж в інших. Таке могло статися через соціальне положення дівчини, життєві обставини, фінансове становище. Відділень Бірмінгемської асоціації було багато. Але кожне з них працювало в рамках загальної догми асоціації. Хоча в Бірмінгемі її почали називати Меморіальним будинком місис Роджерс для дівчаток, які не мають друзів. Місис Роджерс була однією з жінок-добровольців, які брали під опіку знедолених дівчат.
«Соціальне зло»
Незважаючи на те, що Бірмінгемська жіноча асоціація більш людяно ставилася до дівчат, вони діяли тими самими методами. Проституцію тоді вважати «соціальним злом». Єдиним способом його викорінити було моральне виховання і прилучення до Бога.
Перевиховували дівчат не лише за партами у класах. Після етапу навчання їх відправляли на перевиховання до жінок-добровольців. Це служило не тільки продовженням навчання, а й було перевиховною мірою. Альтернативою «жіночих в’язниць». Була надія, що спостерігаючи позитивний приклад дівчатка зміняться. Асоціація мала одне жорстке правило — на перевиховання брали лише молодих дівчат, які вперше оступились. Рецидивісток не брали на перевиховання. Вважалося, що їх вже не врятувати, до того ж вони можуть занапастити інших.
Правила «нового життя» для дівчат, що заблукали, встановлювали жінки з середнього класу. Саме вони вирішували, як правильно має жити жінка. Але, абсолютно не брали до уваги аспекти життя жінок із робітничого класу. Це мало спонукати жінок наслідувати такий приклад. Проте, ідеологія жінок середнього класу Вікторіанської Англії складалася з релігійних догм. А релігія завжди намагалася поневолити жінок.
У Бірмінгемі було створено організацію «Захисники закону про бідних Бірмінгема». До неї входили жінки середнього класу. Вони намагалися досягти дружби жінок із різних соціальних класів. Хоча проституцію все ще називали «гріхом».
Вагітність поза шлюбом
Безумовно, про якісь засоби контрацепції в 19 столітті не могло йтися. Тодішня медицина мала тільки уявлення про запобігання небажаній вагітності, переривання вагітності. Але це було доступно лише для приватних лікарів. Незважаючи на популярність проституції, дівчата були бідними. У незаміжніх матерях бачилася загроза соціальним основам. Адже «шлюб, сім’я, будинок» були основою суспільства. Існування проституції, як факту, загрожувало розвалом суспільства загалом. Бо тоді уявити одиноку матір було просто неможливо. Існування жінки без шлюбу та чоловіка не уявлялося. Через це деякі жінки ненавиділи їх. Адже вважали їх загрозою для їхніх сімей та яскравим нагадуванням жіночої сексуальності. А жінок, на той час, мали сприймати тільки, як матір, дружину. Тобто, сексуалізація жінок була під суворою забороною. Але саме «дружба» жінок із двох класів могла прибрати проституцію з вулиць.
Через те, що більшість повій були вихідцями з робітничого класу, тінь поганої репутації падала на всіх робітників. Але це поширювалося лише на жінок. Чоловіків, які теж працювали у борделях, наразилися на сексуальне насильство, або ж просто були бідними, гріховними не вважали. Було вірування, що у проституції винні лише жінки. Не займайся вони цим, то й чоловіки до них би не приходили.
Закон про венеричні хвороби
Коли у 1864 році в Бірмінгемі набув чинності закон про венеричні хвороби, ця нерівність між чоловіками та жінками загострилася. Жозефіна Батлер, бірмінгемська активістка, виступала проти затримання та покарання дівчат. Лікувати їх треба було, але Батлер вважала, що чоловіків теж треба карати. Бо вони причетні до поширення венеричних хвороб. Батлер було складно в її боротьбі. Адже неможливо було відокремити проституцію від жіночої сексуальності. Вона і подібні до неї активісти, намагалися притягнути чоловіків до відповідальності за проституцію та користування послугами борделів.
Жіноча асоціація намагалася виправити становище і правильним прикладом перевиховати молодих дівчат. З часом вдалося вплинути не так на жінок, як на суспільство. Зменшити рівень проституції допомогло відкриття шкіл для робітничого класу. Освіта і проституція – взаємопов’язані поняття. У Вікторіанській Англії вважалося, що робітничий клас не освічений, тому дівчата й стають на «слизьку доріжку». Але повністю викорінити проституцію не вдалося. Вийшло трохи змінити ставлення суспільства до цього. Хоча, навіть через стільки років, чоловіків не стали ганьбити за користуванням послугами борделів. Відбулася зміна сприйняття сексуальності жінок, але не відношення до проституції. Це припинили вважати гріхом, але не стали ставитися як до окремого виду діяльності.
У 2009 році набрав чинності закон про поліцію та злочинність. Він мав регулювати законність проституції. Згідно із цим законом, незаконною вважалася оплата за секс у публічному місці. В іншому проституція була законною. І навіть був створений англійський колектив повій. Вони продовжували боротися за свої права, захист та свободи.
Бірмінгемська жіноча асоціація несла в собі благі цілі, та її методи не завжди були вірними. І це стало стартом для зародження фемінізму та суфражисток.