За старих часів Бірмінгем був суворим містом. Містянам доводилося важко працювати, щоб прогодувати себе. Жінки не були винятком. Їхня доля протягом багатьох років була плачевною. Тому боротьба за права жінок у Бірмінгемі була найяскравішою у Британії. Більше на сайті birminghamka.
Жіночі організації
Упродовж багатьох років бірмінгемки вибудовували свою лінію оборони. Бірмінгем одне з небагатьох міст Великобританії, в якому сформувалося безліч жіночих організацій. Усі вони були спрямовані на захист жіночих прав та свобод.
Національна спілка товариств виборчого права жінок та Жіноча соціально-політична спілка — дві головні організації.
Товариство виборчого права жінок сформували у 1868 році. Тоді воно називалося Національним товариством. У період розквіту фемінізму жінки були кинуті напризволяще. Підтримки від уряду чекати не варто було. Вони справлялись як могли. Дівчата з товариства активно займалися розповсюдженням листівок, брошур, проводили світські вечори зі збирання благодійних коштів. Спілка постійно залучала фахівців з прав жінок, щоб ті виступали з лекціями та просвітлювали населення. Багато відомих англійських суфражисток виступали на запрошення Товариства виборчого права жінок. Найвідомішою була Френсіс Бальфур. Ім’я цієї хороброї жінки знали у всій країні.
Більшість жінок, які стали на шлях боротьби за свої права, прийшли туди не так просто. Часто вони виросли у сім’ях таких же борців та активістів. Еліза Стердж, одне з найгучніших імен фемінізму в Бірмінгемі, була племінницею головного англійського борця проти рабства.
Незважаючи на опір суспільства та відсутність підтримки з боку уряду, громадські організації розросталися. 1907 року в Бірмінгемі, в Еджбастоні відкрилося відділення Жіночого соціально-політичного союзу.
Не всі акції жіночих товариств були мирними. Коли дівчата відчули свою силу та підтримку один від одного, то перейшли до радикальніших методів. Наприклад, вони вчиняли акти вандалізму, підпалювали державне та приватне майно. Дівчата всіляко намагалися заявити про свої наміри та готовність йти до кінця.
Суфражистки біля керма
Гучне ім’я у світі суфражисток – Еммелін Панкхерст. Вона та її сім’я активно та радикально боролися за право жінок голосувати. У 1903 році, коли ситуація не змінювалась, вони вирішили перейти до радикальних і жорсткіших методів. Вони заснували Жіночий соціально-політичний союз. Боролися ділом, а не гучними словами. Спілка проіснувала до 1918 року. Протягом усього часу біля керма була Еммелін Панкхерст. Їхні акції були гучними і раптом стали кісткою в горлі державі. Панкхерст, та інших її колеги, за активну політичну та феміністичну діяльність було ув’язнено. Та справа була дуже гучною. В основному через те, що дівчата оголосили голодування, перебуваючи під вартою. Це була їхня акція протесту. Вони продовжували діяти навіть сидячи у в’язниці. Опір бірмінгемок прогримів на всю країну.
Сила духу Панкхерст передалася її трьом дочкам. Вони пішли стопами матері, і теж приєдналися до руху суфражисток. Через те, що тоді жінок бачили або на кухні, або в борделі, їм доводилося важко. Виборюючи своє право на голосування вони вдавалися до радикальних методів. По суті вони навчилися говорити з чоловіками їхньою мовою – мовою сили та жорстокості. Шлях бірмінгемських суфражисток можна назвати кривавим.
На війні всі засоби згодяться
Дівчата мали чіткі плани, як їм діяти. Просто ходити і наводити смуту було марно. Усі їх методи, хай і жорсткі, були продуманими і здійснювалися лише з упевненістю у наближенні до мети.
У 1908 р. Жіночий союз став причиною цивільних заворушень. Через суспільство вони хотіли натиснути на парламент. І змусити їх себе помітити. Тоді конфлікт між громадянським населенням та Палатою громад загострився. Дівчата скористалися моментом та використали силу громадського обурення. Їм вдалося зібрати 60 тисяч незадоволених політичним укладом.
Але мирні мітинги та суспільне невдоволення не здобули очікуваного успіху. Дівчата вдалися до порушення закону. І це допомогло привернути увагу до жіночого руху.
Міллісент Фосетт
Незважаючи на ефективність агресивного методу, не всі учасниці жіночої спільноти підтримували його. Були ті, хто вірив у верховенство права. Національна спілка товариств виборчого права жінок з Міллісент Фосетт зробила свій внесок у правову складову їхнього руху. Саме вони лобіювали права жінок у політиці та допомогли їх прописати у конституції. Але агресія суфражисток незаслужено затьмарила їх.
Та сама Міллісент Фосетт боролася не лише за права жінок на голосування. Вона сприяла відкриттю першого жіночого коледжу в Кембриджі. Фемінізм та освіта завжди були тісно пов’язаними. Адже, як донести інформацію до жінок, які не вміють читати і писати. Саме освічене жіноче суспільство могло все змінити. І цього чоловіки боялися.
За фемінізм в Англії боролися не лише жінки. Генрі Фосетт, чоловік Міллісент Фосетт, був затятим поборником прав жінок. Він був викладачем у Кембриджському університеті та ліберальним членом парламенту. Саме він і прищепив дружині поняття важливості та сили політичного тиску. Хоча в їхній історії надихає не лише громадська діяльність, а й історія кохання на тлі шаленої боротьби.