Через свою географічну віддаленість від Лондона та великих міст, Бірмінгем зміг утриматись від великого впливу корони, церкви та уряду. Зосередження шахт та брудного виробництва відлякало великих аристократів. Через це місто стало притулком для багатьох мислителів, письменників, радикалів та інших бунтарів. Видавнича справа процвітала у Бірмінгемі. І серед сотень виданих книг, журналів і газет бірмінгемки могли знайти цікаве для себе. Більше на сайті birminghamka.
Середньовічна література
Від життєдіяльності Бірмінгема в середньовіччі мало що залишилося. Більшість будівель були зруйновані часом та війнами. Але на той час відбулася значна подія для літератури. У Бірмінгемі жив Джон Роджерс. У 1537 році він переклав і відредагував Євангеліє від Матвія. Вона стала основою для перекладу та створення всіх наступних Біблій. Через кілька століть саме ця Біблія була в кімнаті кожної бірмінгемки середнього та вищого класу. Саме вона стала однією із перших книг, яку жінки читали.
У 17 столітті в Бірмінгемі почався розквіт теологічної літератури. Місцеві письменники та викладачі один за одним видавали свої твори. У місті процвітали різні центри релігійного та політичного спрямування. Жінкам робітничого класу було далеко до теологічних праць, як і до книжок загалом. Але жінки середнього класу були не проти змагатися в дотепності та знанні тонкощів політичного радикалізму з чоловіками. Наприклад, Френсіс Роберт, який був вікарієм Бірмінгемського собору, написав багато робіт на теологічну тему.
У середині 17 століття в моду увійшла вулична література Бірмінгема. Для неї були характерні балади про життя Бірмінгема. Найчастіше вони стосувалися життя простих людей. З’явився такий вид літератури через дивні закони, які забороняли Бірмінгемським видавництвам працювати на території міста. Це стало першою літературою для бідняків.
Книги у кредит
У 18 столітті книговидання відкривалися по всьому місту. Фонди бібліотек також стрімко збільшувалися. Існувала практика, що книги можна було брати у кредит. Це дозволяло людям з невеликим статком також долучатися до культури читання. Наприкінці 18 століття понад 50 000 осіб на постійній основі відвідували бібліотеки та читали книги. Це зробило Бірмінгем одним із найосвіченіших міст.
Одним із провідних авторів того часу був Семюел Джонсон. Його головна книга – Словник англійської мови – була практично в кожному будинку. За рівнем освіченості жінки намагалися не відставати від чоловіків. Поняття фемінізму лише починало зароджуватися.
Одним із великих журналів був «Бірмінгемський журнал» Томаса Уоррена. Там опублікували есе, уривки із книг. Усіх їх пов’язувала тематика подорожей, релігійних вагань та роздумів.
У Бірмінгемі, окрім розважальної та теологічної літератури, видавалися книги, що стали основними у граматиці, історії, біології. Нового розвитку досягла і вулична література.
Жінки у літературі
У 19 столітті на «сцену» почала виходити художня література. І серед її авторів жінок було чимало. Кетрін Хаттон стала чи не першою жінкою, що вписала своє ім’я в історію художньої літератури Бірмінгема. У 1813 році вона опублікувала роман «Скупий одружений». Після цього були й інші її роботи, які знайшли відгук у серцях читачок.
Не лише на території Бірмінгема, а й усієї Англії відбувався розквіт жінок-романістів. Ізабела Варлі Бенкс народилася в Манчестері, але її становлення як письменниці сталося саме в Бірмінгемі. У своїх роботах вона часто згадувала та описувала Бірмінгем та життя в ньому.
Але жінки-автори писали не тільки любовні романи. Емма Джей Гайтон була відома роботами на релігійну тематику. Шарлотта Елізабет Тонна створювала графічні роботи. Її основною темою було зображення простого життя бірмінгемців. Це сприяло розширенню поглядів середнього та вищого класу про життя бідняків та роботяг.
Луїза Болдуїн видавала вірші та дитячу літературу. Її роботи мали великий успіх серед жінок. Поезія на той час була неймовірно популярною. Болдуїн була не останньою, хто працював у цьому жанрі.
Журнал «Леді»
Бірмінгемці читали не лише місцеві видання та авторів. Серед жінок наприкінці 18 століття та до середини 19, був популярний жіночий журнал «Леді». Ще він мав іншу назву – «Розважальний компаньйон для прекрасної статі, призначений виключно для їх використання та розваги».
Видавали його в Лондоні. Це був щомісячний журнал вартістю шість пенсів. Аудиторія журналу складала 16 тисяч жінок по всій країні.
У журналі друкувалися розповіді та історії професійних чи напівпрофесійних авторів. Однією з яких була Мері Рассел Мітфолд. Незважаючи на назву, в журналі дублювалися матеріали з чоловічих видань. Жінок цікавили не лише рецепти, викрійки та любовні історії. Журнал «Леді» був не про моду та красу, хоч і торкався цих тем, він був спрямований на створення домашнього спокою читачок. У журналі рідко друкували гостро політичні статті. Часто це була художня література, біографії, інформація про моду та інше. Бірмінгемки теж могли придбати його отримавши поштою або купивши на Бірмінгемському ринку.